Державні кошти витрачені на навчання студентів не підлягають стягненню
Верховний
суд України надав відповідь щодо стягнення з випускників повної вартості
навчання у разі, коли вони після завершення навчання відмовляться працювати в
державному секторі .
Предметом диспуту у справі № 21-3072а16
Верховного суду України був Указ Президента України від 23 січня 1996 року №
77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та
працевлаштування випускників вищих навчальних закладів».
07.02.2017
р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду
України дійшла нижчевикладеного висновку.
(!!!) За частиною другою статті 52 Закону №
1060-ХІІ (у редакції на час набрання ним чинності) випускники вищих навчальних
закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів,
направлялися на роботу і зобов’язані були відпрацювати за направленням і в
порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
1
липня 2014 року був прийнятий Закон № 1556-VII, яким частина друга статті 52
Закону № 1060-ХІІ була виключена з цього Закону.
За статтею 63 Закону № 1556-VII особи, які
навчаються у вищих навчальних закладах, зобов’язані: 1) дотримуватися вимог
законодавства, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального
закладу; 2) виконувати вимоги з охорони праці, техніки безпеки, виробничої
санітарії, протипожежної безпеки, передбачені відповідними правилами та
інструкціями; 3) виконувати вимоги освітньої (наукової) програми.
У
частинах першій, другій статті 64 цього Закону передбачено, що випускники вищих
навчальних закладів вільні у виборі місця роботи <...>. Вищі навчальні
заклади не зобов’язані здійснювати працевлаштування випускників. Держава у
співпраці з роботодавцями забезпечує створення умов для реалізації випускниками
вищих навчальних закладів права на працю, гарантує створення рівних можливостей
для вибору місця роботи, виду трудової діяльності з урахуванням здобутої вищої
освіти та суспільних потреб.
Передбачене пунктом 8 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992, правило про те, що випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом після зарахування на навчання, повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років, було виключено постановою Уряду від 15 квітня 2015 року № 216 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 992».
Указ № 77/96 був виданий під час дії Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України від 8 червня 1995 року, відповідно до частин першої, другої статті 25 якого Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які є обов’язковими для виконання на всій території України, дає їх тлумачення. Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів.
ВАЖЛИВО: Отже, Указ № 77/96 не є тим нормативним актом, що встановлює обов’язок для випускників вищих навчальних закладів, які навчаються за кошти державного бюджету, відшкодувати повну вартість навчання у разі, коли вони після завершення навчання відмовляться працювати в державному секторі народного господарства, оскільки права та обов’язки зазначеної категорії осіб встановлені законами № 1556-VII і № 1060-ХІІ, які не передбачають такого обов’язку.
Межі зазначеної правової ситуації не дають підстав вважати, що існування Указу № 77/96 порушує чи якимсь чином зачіпає індивідуальні права і законні інтереси заявника, які потребують судового захисту.
У взаємозв’язку зі сказаним слід наголосити й на тому, що Указ № 77/96 у часі був виданий тоді, коли Президент України відповідно до встановленого правопорядку мав право видавати нормативні акти, обов’язкові для виконання на всій території держави, законність яких не підлягала перевірці в порядку адміністративного судового контролю.
Судова практика Вищого адміністративного суду України тільки підтверджує вищевикладене.
«ні Законом України "Про вищу освіту" в редакції від 17.01.2002 р., ні в редакції від 01.07.2014 р., не закріплено норми щодо встановлення Кабінетом Міністрів України обов'язку аспірантів, які навчалися за державні кошти, відшкодувати вартість навчання, а також встановлення умов, підстав та порядку такого відшкодування чи звільнення від обов'язку відшкодовувати вартість такого навчання. Оскільки Порядок визначення та відшкодування вартості навчання у разі відрахування аспіранта за невиконання індивідуального плану роботи без поважних причин на час розгляду справи не розроблений та не затверджений, це унеможливлює здійснення точного, об'єктивного та законного розрахунку витрат на утримання аспіранта (ВАСУ від 21.11.2016р. справа № К/800/29192/16, ЄДРСРУ № 62885070).
В ухвалі ВАСУ від 10.07.2014 р у справі № К/800/52516/13 (ЄДРСРУ № 39981596) вказується на те, що частиною 3 статті 53 Конституції України передбачено, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Згідно Рішення Конституційного суду України від 04.03.2004р. № 5-рп/2004 положення частини третьої статті 53 Конституції України "держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах" необхідно розуміти так, що безоплатність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту означає можливість здобуття освіти в державних і комунальних навчальних закладах без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги визначених законодавством рівня, змісту, обсягу і в межах тих видів освіти, безоплатність яких передбачена частиною третьою статті 53 Конституції України.
Згідно з ч.1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Таким чином, обов'язковість відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускниками вищого навчального закладу призводить до порушення їх конституційного права на працю, що вільно обирається або на яку вони вільно погоджуються, та порушення права на безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.
Також суд зазначає, що положеннями Закону України «Про вищу освіту» не передбачено вимог про обов'язковість трирічного відпрацювання та відшкодування у встановленому порядку до державного бюджету вартості навчання.
Крім того, відповідно до Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» держава повинна забезпечити працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше двох років після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової служби).
В ухвалі ВАСУ від 17.06.2014 р. по справі № К/800/62070/13 (ЄДРСРУ № 39439530) встановлено: «суд знаходить вірним висновок судів попередніх інстанцій, що навчальні заклади не мають права вимагати матеріальну компенсацію від студентів, які після навчання не відпрацювали три роки у державних установах. Будь-які матеріальні претензії до випускника вищого навчального закладу, підготовка якого здійснювалась за державним замовленням, є неправомірними, оскільки на сьогоднішній день відсутні правові механізми, які б зобов'язували студента відшкодувати до державного бюджету вартість навчання».
P.s. Між тим, як вказав Верховний суд України у справах № 21-204а13, № 21-40а14 та № 21-89а14 необхідно враховувати, що адміністративними судами можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: 1) вимоги мають стосуватись шкоди, завданої лише
Передбачене пунктом 8 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992, правило про те, що випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом після зарахування на навчання, повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років, було виключено постановою Уряду від 15 квітня 2015 року № 216 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 992».
Указ № 77/96 був виданий під час дії Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України від 8 червня 1995 року, відповідно до частин першої, другої статті 25 якого Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які є обов’язковими для виконання на всій території України, дає їх тлумачення. Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів.
ВАЖЛИВО: Отже, Указ № 77/96 не є тим нормативним актом, що встановлює обов’язок для випускників вищих навчальних закладів, які навчаються за кошти державного бюджету, відшкодувати повну вартість навчання у разі, коли вони після завершення навчання відмовляться працювати в державному секторі народного господарства, оскільки права та обов’язки зазначеної категорії осіб встановлені законами № 1556-VII і № 1060-ХІІ, які не передбачають такого обов’язку.
Межі зазначеної правової ситуації не дають підстав вважати, що існування Указу № 77/96 порушує чи якимсь чином зачіпає індивідуальні права і законні інтереси заявника, які потребують судового захисту.
У взаємозв’язку зі сказаним слід наголосити й на тому, що Указ № 77/96 у часі був виданий тоді, коли Президент України відповідно до встановленого правопорядку мав право видавати нормативні акти, обов’язкові для виконання на всій території держави, законність яких не підлягала перевірці в порядку адміністративного судового контролю.
Судова практика Вищого адміністративного суду України тільки підтверджує вищевикладене.
«ні Законом України "Про вищу освіту" в редакції від 17.01.2002 р., ні в редакції від 01.07.2014 р., не закріплено норми щодо встановлення Кабінетом Міністрів України обов'язку аспірантів, які навчалися за державні кошти, відшкодувати вартість навчання, а також встановлення умов, підстав та порядку такого відшкодування чи звільнення від обов'язку відшкодовувати вартість такого навчання. Оскільки Порядок визначення та відшкодування вартості навчання у разі відрахування аспіранта за невиконання індивідуального плану роботи без поважних причин на час розгляду справи не розроблений та не затверджений, це унеможливлює здійснення точного, об'єктивного та законного розрахунку витрат на утримання аспіранта (ВАСУ від 21.11.2016р. справа № К/800/29192/16, ЄДРСРУ № 62885070).
В ухвалі ВАСУ від 10.07.2014 р у справі № К/800/52516/13 (ЄДРСРУ № 39981596) вказується на те, що частиною 3 статті 53 Конституції України передбачено, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Згідно Рішення Конституційного суду України від 04.03.2004р. № 5-рп/2004 положення частини третьої статті 53 Конституції України "держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах" необхідно розуміти так, що безоплатність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту означає можливість здобуття освіти в державних і комунальних навчальних закладах без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги визначених законодавством рівня, змісту, обсягу і в межах тих видів освіти, безоплатність яких передбачена частиною третьою статті 53 Конституції України.
Згідно з ч.1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Таким чином, обов'язковість відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускниками вищого навчального закладу призводить до порушення їх конституційного права на працю, що вільно обирається або на яку вони вільно погоджуються, та порушення права на безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.
Також суд зазначає, що положеннями Закону України «Про вищу освіту» не передбачено вимог про обов'язковість трирічного відпрацювання та відшкодування у встановленому порядку до державного бюджету вартості навчання.
Крім того, відповідно до Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» держава повинна забезпечити працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше двох років після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової служби).
В ухвалі ВАСУ від 17.06.2014 р. по справі № К/800/62070/13 (ЄДРСРУ № 39439530) встановлено: «суд знаходить вірним висновок судів попередніх інстанцій, що навчальні заклади не мають права вимагати матеріальну компенсацію від студентів, які після навчання не відпрацювали три роки у державних установах. Будь-які матеріальні претензії до випускника вищого навчального закладу, підготовка якого здійснювалась за державним замовленням, є неправомірними, оскільки на сьогоднішній день відсутні правові механізми, які б зобов'язували студента відшкодувати до державного бюджету вартість навчання».
P.s. Між тим, як вказав Верховний суд України у справах № 21-204а13, № 21-40а14 та № 21-89а14 необхідно враховувати, що адміністративними судами можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: 1) вимоги мають стосуватись шкоди, завданої лише
суб'єктом
владних повноважень; 2) такі вимоги мають бути поєднанні з вимогою про визнання
протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
В іншому випадку, спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, в тому числі й на користь держави) носять приватно-правовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.
В іншому випадку, спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, в тому числі й на користь держави) носять приватно-правовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.
0 коментарі:
Дописати коментар